Заведено говорити про роздвоєність свідомості героя («розкололось моє власне «я»»). Та відбувається щось іще страшніше. Відомий філософ Мирослав Попович стверджує, що персонажі новели (мати, Тагабат, дегенерат, Андрюша, голова «чорного трибуналу») — «усе це різні «кінці душі»» одного й того самого романтичного «Я»». І для такого твердження в тексті є підстави — досить згадати хоч би й це: «Тут, в тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного «я»», якому я даю волю».
Кожен персонаж — це втілення певних сил, що формують психологічний світ людини, яка успадкувала первісні інстинкти й водночас здобутки цивілізації. Дегенерат уособлює «тваринні» сили, не освітлені ще ніякою думкою. Він нагадує каторжника, персонажа з відділу кримінальної хроніки. Це байдужий виконавець, автомат, якому чужі щонайменші порухи душі.
Боротьба відбувається між нещадним Тагабатом, у якого один присуд: «Розстрілять!», Андрюшею та героєм-оповідачем. Тагабат легко ламає волю нервового, несміливого, сентиментального Андрюші: цей «невеселий комунар» добре усвідомлює, що «так комунари не роблять», що це — «вакханалія», але в підсумку поспішно ставить підпис — «робить свій хвостик під постановою». Тагабат — раціоналіст і все зважує чітким розрахунком, законом революційної доцільності.
Найскладніша ділянка душі головного героя новели — та, де поєднуються кодекс чекіста і ще не втрачена людська сутність («Я — чекіст, але я і людина»).
Поставлений перед неминучим вибором між синівським і революційним обов’язком, герой твору робить фатальний вибір. Власне, він уже втратив себе, став, як і Андрюша, безвольним виконавцем, «гвинтиком» і заложником системи. Убивство чекістом власної матері — Марії (ім’я-символ, утілення безмежної доброти й милосердя Богоматері) — перепиняє комунарові шлях до омріяного гармонійного суспільства: другий розділ закінчується трикратним повтором — «Я йшов у нікуди». У третьому розділі з’являється образ «мертвої дороги», яка пролягла серед «мертвого степу».
Так катастрофічно закінчилося протистояння фанатизму й гуманізму (О. Ковальчук).
Немає коментарів:
Дописати коментар